Marta Lypa

Померла Марта Липа-Гуменецька. Дочка великого Юрія Липи. Онучка великого Івана Липи. Вона чимало зробила для увічнення імен своїх рідних. Завдяки їй побачили світ поетичні збірки Юрія Липи, його наукові дослідження в галузі геополітики і медицини, роман "Козаки в Московії", спогади про батька та діда. До останніх днів вона працювала над перекладом праці Юрія Липи "Фітотерапія", яка свого часу вийшла польською мовою у Варшаві. Та не встигла... Для мене смерть Марти Липи-Гуменецької є й втратою особистою. Коротка і єдина зустріч із нею на початку 1990-х років у Львові стала для мене дуже важливою. Після мого виступу на конференції українських націоналістів вона підійшла до мене. Сказала, що стежить за моїми виступами, статтями, читає нашу газету - тоді ще "Нескорену націю". Схвально оцінила ці публікації, сказала, що вони правдиві. Але... "Але, пане Романе, від Вашої правди руки опускаються... Ваша правда не мобілізує, вона деморалізує... Після такої правди зникає віра у нашу націю, у її спроможність побудувати національну державу"... Ця розмова глибоко вразила мене. Хоч ще якийсь час я за інерцією "різав правду-матку"... Але все частіше вертався подумки до цієї розмови... І весь час ставив собі запитання: навіщо правда, яка сіє зневіру, правда, від якої опускаються руки і зникає бажання працювати на добро своєї нації? Кому вона треба, ця правда? Ну, хіба нашим ворогам... Які б цілком могли поплескати мене по плечу і сказати: "Маладєц, давай і дальше так іх... Покажи в полний рост всю нічтожность етого плємєні". І я написав тоді післямову до своєї книги "Філософія українства" під назвою "Українці - нація героїв". Написав переконливо, яскраво. Хоч і міг так само переконливо і яскраво написати твір на тему "Українці - нація зрадників". Тоді ж я зупинив роботу над книгою "Політичні портрети Самостійної України". Зупинив, бо книга ця сіяла ту правду, яка народжувала зневіру. І почав шукати оптимістичні приклади, отже - героїв. Саме розмова з Мартою Липою-Гуменецькою, а потім і прочитання роману Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр" і змінили мій життєвий шлях, наповнили його таким необхідним нам історичним оптимізмом, викликали, врешті, мою працю з відтворення героїчного минулого нашого народу, наповнили моє - а разом з тим й інших українців - життя образами шляхетних і мужніх, святих і страшних - отаманів Гайдамацького краю, які змусили чужинців поважати нашу Батьківщину, поважати і боятися її. Я глибоко вдячний Марті Липі-Гуменецькій за ту зустріч, за ті слова... Через неї у мене відбувся зв'язок з її батьком та її дідом - одним із засновників Братства тарасівців, а отже - і з Миколою Міхновським... Тут згадуються слова отамана Волинця, сказані ним про Миколу Міхновського: "Сіра, безлична солдацька маса... большевизм, деморалізація, розклад... Здається, пропащі люди і пропаща справа. А заговорив Міхновський - і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі розцвілись волошки. I за хвилю - золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя... Боже мій! Це ж для України - "Самостійної України!" Це для його укоханої Батьківщини, за яку "мало й душу положить" - це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські - "Самостійної України" - прапори лопотять!.." Отак і наше слово, дорогі українці, мусить квітнути волошками у житі, ставати гаслом і "шикувати молодих орлів у лави", щоб українські - Самостійної України! - прапори лопотіли. Я глибоко вдячний долі за зустріч із Мартою Липою, Юрієм Липою, Іваном Липою, Миколою Міхновським, Ананієм Волинцем та іншими українськими лицарями, зустріч з якими ошляхетнила і мене, і моїх друзів. Хай всім їм - нашим славним і дорогим попередникам - легенькою буде українська земля. Хай святяться їхні імена. Хай світло їхніх імен допоможе нам знайти дорогу до країни, де українці здобудуть нарешті волю і справедливість.